Соседями на западе была чопорная Европа с чемоданом мало кому понятных демократических ценностей, несколькими геями и вкусным пражским пивом. А вот на востоке жили братья. И они любили Украину по своему. Всегда старались не упустить шанса, чтобы стукнуть по спине дубиной. Дружба такая у них была. Вы нам хлеб, а мы вам голод, казни, голод и снова казни. Украинцы умывались кровью, хоронили родных и близких, но потом снова все забывали и водили дружеские хороводы с коварным соседом.
А потом жителям Украины надоела власть тиунов кремлевских, ну и указали они на дверь Витьке Януковичу, «Убирайся чучело бестолковое. И слуг своих забирай!» Коварный правитель конечно же не послушал людей и отправил на их усмирение свою личную гвардию. Ничего не помогло Витьке. Не смог он усмирить народ. Соседский правитель Вовка прислал ему в помощь своих заплечных дел мастеров. И полилась кровь рекой на киевскую брусчатку. Украинцы должны были испугаться и разбежаться по домам. Но снова не дрогнули они. Липкую бордовую жижу с лица утёрли, глаза погибшим друзьям закрыли, да крепче взялись за железные щиты.
Струсил Витька. Зазвенела страхом его гнилая душа. Собрал он сундуки с награбленным, завёл вертолёт и сбежал на восток к своему другу Вовке.
Обрадовались украинцы, что сбросили они наконец-то власть жестокого тирана. Можно теперь свободно вздохнуть, деток растить, землю плодородную обрабатывать. Но не тут то было. Разозлился восточный правитель Вовка на строптивых украинцев и задумал план хитроумный. Зная, что Витькины министры доконали и без того слабую армию украинцев, двинул восточный правитель свои полчища на Украину и обманом отобрал часть соседской земли, полуостров Крым.
Украинцы оцепенели от такой наглости тех, кто вчера себя называл братьями. Дрогнули. Шутка ли, такая орда прет. Чем ее встречать? Ржавыми танками и старыми автоматами? И коварный Вовка знал об этом. Он все знал. И то что генерал, командующий флотом, падет ниц перед его сапогами. Знал, что в армии украинцев кроме железных касок и дюралевых ложек, почти ничего не осталось. Даром что ли его слуги столько лет старались. Не было такой тайны, про которую Вовка не ведал бы.
– Сдавайтесь! - закричали его маршалы, - Мы во много раз сильней вас. У нас даже танк Арматта есть. Ваши генералы вас уже предали. Теперь они едят вкусно и спят сладко!
– Это всё? - холодно спросили украинцы.
– Нет! - ещё громче закричали Вовкины полководцы, - Мы дадим вам мороженное «пломбир как в союзе» и бесплатные концерты кабзона. Половину из вас конечно сгноим в Сибири... Ну мы так всегда делали, а вот вторая половина будет жить!
Ничего не ответили украинцы, лишь оглянулись на своих детей! На дома, зеленые горы и синие реки! Обнялись друг с другом, будто перед смертью и снова, как и сотни лет назад взяли в руки оружие. Какое, спросите вы? Да какое было. Старые автоматы и охотничьи ружья. Завели танки, те которые смогли завести. Сбили ржавчину с пушек, которые ещё помнят войну прошлого века. Надели форму, какую смогли найти и выстроились в боевые порядки...
«Лучше все в бою погибнем, чем половина на каторге в Сибири» - так решили украинцы и с грохотом сомкнули щиты...
*******
Жила- була країна. Називали її Україна. Чарiвна й мальовнича . Багата морями, лісами, річками, безкрайнiми полями й степами. Люд, звичайно , різний тут жив . Бiльшiсть працьовитих і розумних . Та траплялися і дармоїди, спадкоємці казкового Ємелі. Загалом, як у всіх. Сусідом на заході була чопорна Європа з валізою мало кому зрозумілих демократичних цінностей, декількома геями і смачним празьким пивом. А ось на сході жили брати. І вони любили Україну по своєму. Завжди намагалися не прогавити можливості, щоб стукнути по спині ломакою. Дружбу вони розуміли по своєму. Ви нам хліб, а ми вам голод, страти, голод і знову страти. Українці вмивалися кров'ю, ховали рідних і близьких, але потім знову все забували і водили дружні хороводи з підступним сусідом.
Згодом жителям України набридла влада тіунів кремлівських та й вказали вони на двері Вітьку Януковичу: «Забирайся, опудало безглузде. І слуг своїх забирай!» Підступний правитель не послухав людей і відправив їх утихомирити свою особисту гвардію. Нічого не допомогло Вітьці. Не дослухався його народ. Сусідський правитель Вовка надіслав йому на допомогу своїх заплічних справ майстрів. І полилася кров рікою на київську бруківку. Українці повинні були злякатися і розбігтися по домівках. Але знову не здригнулися вони. Липку, запеклу кров з обличчя втерли, очі загиблим друзям закрили та міцніше трималися за залізні щити. Злякався Вітька. Задзвеніла страхом його гнила душа. Зібрав він скрині з награбованим, завів гвинтокил і втік на схід до свого друга Вовки.
Зраділи українці, що скинули нарешті владу жорстокого тирана. Можна тепер вільно зітхнути, діток ростити, землю родючу обробляти. Але все не так сталося . Розлютився східний правитель Вовка на норовливих українців і задумав план хитромудрий. Знаючи, що Вітьчині міністри доконали і без того слабку армію українців, рушив східний правитель свої полчища на Україну і обманом відібрав частину сусідської землі, півострів Крим.
Українці заціпеніли від такого нахабства тих, хто вчора себе називав братами. Здригнулися. Чи жарт, така орда пре. Чим її зустрічати? Іржавими танками і старими автоматами? І підступний Вовка знав про це. Він все знав. І те, що генерал, командувач флотом, вклониться перед його чобітьми. Знав, що в армії українців окрім залізних касок і алюмінієвих ложок, майже нічого не залишилося. Дарма що його слуги стільки років намагалися. Не було такої таємниці, про яку Вовка не відав би.
- Здавайтеся! - закричали його генерали, - Ми набагато сильніші від вас. У нас навіть танк Арматта є. Ваші генерали вас вже зрадили. Тепер вони їдять смачно і сплять солодко!
- Це все? - холодно запитали українці.
- Ні! - ще голосніше закричали Вовчині полководці, - Ми дамо вам морозиво «пломбір як в союзі» і безкоштовні концерти Кабзон. Половину з вас звичайно згноїмо в Сибіру ... Ну ми так завжди робили, а ось друга половина буде жити!
Нічого не відповіли українці, лише озирнулися на своїх дітей! На будинки, зелені гори і сині річки! Обійнялися один з одним, ніби перед смертю, і знову, як і сотні років тому, взяли в руки зброю.
Яку, запитаєте ви? Та яка була. Старі автомати і мисливські рушниці. Завели танки, ті які змогли завести. Збили іржу з гармат, які ще пам'ятають війну минулого століття. Одягли форму, яку змогли знайти і вишикувалися в бойові порядки ...
«Краще все в бою загинемо, ніж половина на каторзі в Сибіру» - так вирішили українці і з гуркотом зімкнули щити ...
Публикации
Математик[/size]
Один так пороха поливал круто и нагло, брехал, что их было бы понад 100 тыщ, если б власть не мешала. Ншли фишку... бортник прицепился к президенту (ну так - в потолок волав), где он, дескать ходит и почему его до сих пор в той ходе нет. Супруга ему через экран ответила - чтоб ты, зраднюк, спросил. И пошел ты к колисниченке, своему дружку-предателю... 
