Сообщения : 41467
Дата регистрации : 2014-06-28
Откуда : Київ, Україна
Сегодня канун Дмитриевской субботы - последнего Родительского поминального дня в этом году:
- Дідова субота:
Шість разів на рік, а на Поліссі і Волині навіть вісім разів, українці відзначали поминальні обряди, які так чи інакше були відображенням дуже давнього культу предків. Одним з найбільших поминальних днів була Дідова або Дмитрова (Дмитрівська) субота (припадала на суботу напередодні Дмитра – цього року 1 листопада).
Жінки в цей день несли до церкви і роздавали калачі бідним людям, аби вони молилися за померлих родичів.
До церкви несли також три хлібини та їжу, яка смакувала небіжчикам.
За народною уявою, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга – дідам та бабам найближчого роду, а третя – тим, хто помер наглою смертю – на війні, у воді чи вогні. В цей день по церквах і тепер служать заупокійну і моляться за душі померлих.
В “родинну” або “дідову” суботу, як в народі називали Дмитрову суботу, померлих родичів поминали у церкві панахидою-парастасом, а вдома обідом. В етнологічних матеріалах Михайла Грушевського читаємо про поминальний обід в Рівненському повіті:
“Хозяйка наготує якнайбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, після полудня, або над вечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі “душечки померлих помилися й пообідали”.
Поминальний обід мав розпочатися перед заходом сонця і закінчитися увечорі, бо саме в цей час за народною уявою праведні душі відвідують оселі. На поминальний обід запрошували сусідів, літніх і вбогих людей, часто випадкових мандрівників “з вулиці”. Перед тим, як розпочати трапезу, годилося всім помолитися за покійників.
Як пише в своїй книжці “Русалії” Василь Скуратівський, часто після панахиди біля церкви влаштовували обід і запрошували всіх пом’янути небіжчиків – “бо в цей день до церкви приходять небіжчики-духи і на спільній трапезі сідають поруч сущих”. Розпочинали і закінчували трапезу коливом.
Люди вірили: якщо в цей час ходитиме багато старців – то добра ознака. Начебто Бог посилає покійників в образі старців на землю, щоб вони подивилися, як живуть і що роблять їхні нащадки. Їх неодмінно кликали на обрядову поминальну трапезу: “Іди, діду, до обіду!”
Раніше в українських родинах знали своїх предків до шостого, а то й до восьмого коліна. Померлі представники родини українцями ніколи не забувалися і шанувалися. За давніми народними уявленнями, духи померлих знаходилися поруч і допомагали своїм рідним.
---------------------------------------------------------
А в конце всех историй Азраил, которому была ведома тайна, подумал: «Я ПОМНЮ, КАК ВСЕ ЭТО СЛУЧИТСЯ ВНОВЬ»
Публикации
