Попкорн (общество, политика) - Том LI

1. Те, що Вашої бригади/полка не було на нагородженні 24 серпня 2017 року, не значить, що Ваш підрозділ гірший, аніж ті, кого вже нагородили. Ще раз – УВАГА! – НЕ ВАЖЛИВО ВЖЕ НАГОРОДИЛИ ВАС, НАГОРОДЯТЬ ЧЕРЕЗ МІСЯЦЬ, ЧИ НАСТУПНОГО РОКУ! Усі почесні імена є рівноважливими для української воєнної історії. Саме тому їх і піднімають з минулого.

Підкреслю – те, що нагородили 72-гу, а не нагородили 93-тю, не означає, що 93-тя гірша за 72-гу. Брєд! Ні! Ніхто не міряє і не буде міряти, хто кращий, а хто гірший. Те, що нагородили 72-гу, значить ВИКЛЮЧНО одне – у цієї бригади найоперативніше “зрослося” прізвисько, котрим їх і так називали з подачі ворога – “чорні” та співпадіння, що в історії України вже був “чорний підрозділ” і саме 100 років тому – Чорні Запорожці. Все. Крапка. Вони встигли погодитися на нове ім”я оперативніше за інших.

2. Питають, а чого ж 24-та теж нагороджена, хоча майже не змінила ім’я?

Відповідаємо: того, що 24-та нещодавно спробувала посвяткувати 100-річчя російської дивізії, котра мала назву “залізна”. Тобто сучасний український підрозділ якось рефлексував на історію РОСІЙСЬКОГО , а потім радянського підрозділу. Це погано. Так бути не має і не буде. Крім того, в іменах бригади був повний бардак – суміш Данила Галицького і Бердичева. Такого теж не буде. Ні в кого. Оскільки для наведення ладу слід було просто відкинути усі зайві речі (“Залізна”, “Бердичівська” і так далі), то і вийшло – “Короля Данила”. Чому короля, а не князя? Бо король таки вищий статус, та й чи називав сам себе Данило Романович “Галицьким”? Отож.

3. А “Броди”? Чому не “Бродівська”, як питають деякі спеціалісти?

Відповідаємо: тому що коли мова йтиме про назву, що походитиме від топоніму (місто, село, ріка, гора, яр), то пріоритет буде віддаватися іменнику називного відмінку “Броди”. Це лаконічніше, аніж “Бродівська”. Це ім’я, а не пояснення “чия”. Приклади такого підходу є в Європі, і в історії України також. “Джулія”, “Трідентія”, “Фольгоре”, “Бранденбург”, “Галичина”… і перебирати можна довго.
Тож теоретично у нас можуть з’явитися бригада “Заграва”, полк “Дністер”, бригада “Холодний Яр”. Або ж за рослиною – бригада “Едельвейс”.
       Але можуть бути і прикметники, коли назва відповідає на питання “який/яка”. Ну, скажімо стоїть підрозділ в Закарпатті. Як цей регіон називали свого часу? Срібна Земля. Красива назва? Так. 128-ма Срібна бригада красивіше, аніж “Туркестанська”? Так. Ну і логічніше також. Це для прикладу.

4. Так які ж пріоритети, ми заплуталися?

Відповідаємо: пріоритети – це імена. Імена видатних військових та військово-політичних діячів від Святослава Хороброго і до героїв Перших Визвольних Змагань.
       Так, цих імен не знає широке коло як вояків, так і пересічних громадян. Ну що ж, погано не знати своєї історії. Бо імена того варті. Їх багато. Імен більше, ніж підрозділів, котрі буде нагороджено. Тобто є певний запас. Є розрахунок, що окрім тих бригад і полків, що проявили себе вже в боях проти російського агресора, з’являться інші, котрі також проявлять себе і будуть гідні нагороди почесним іменем. Імен вистачить.
      Але не усім імена видатних людей пасуватимуть. Може статися так, що ппд підрозділу, це населений пункт, звідки родом немає видатного українця, що за військовим профілем пасує для нагородження. Скажімо, стоїть в місті Х танкова бригада, а причетність до населеного пункту мають артилеристи чи льотчики. Що робити? Шукати почесне ім’я серед топонімів, серед назв річок, земель, гір, лісів, або ж (як у випадку із Бродами) назва летовища, котре, своєю чергою має історичний бекграунд.

5. А коли наступні нагородження?

Відповідаємо: скоріш за все, наступна хвиля нагороджених буде на 14 жовтня. Потім 6 грудня. Потім – на 100-річчя українського флоту – 29 квітня 2018. Потім морських піхотинців можна нагородити на сторіччя морпіхів – 23 травня. Потім знову 24 серпня. Зауважте – кожного разу нагородження може відбуватися в свято. Тобто це урочисто. Так, без параду, але урочисто. Хочете швидше? Оперативніше виходьте на контакт із робочою групою, котра працює з даного питання і слухайте аргументи фахівців.

6. А ми хочемо лишити як було!
Ні. “Як було” не лишиться. Деімперіалізація, це логічний розвиток декомунізації. Через це пройшли Литва, Польща, Молдова. Маємо пройти і ми.

7. А хто ж там ще в переліку імен? А якщо гетьманів на усіх не вистачить?

Відповідаємо: не ганяйтеся за гетьманами! Для авіації сотник Олександр Єгоров, організатор 1-го Українського авіаційного загону та перший льотчик Повітряного флоту УНР 1917 р. вагоміше, ніж дюжина Хмельницьких!
       І таких імен є! Якщо говорити про авіаторів, то їм же генерал-хорунжий Віктор Павленко або винищувач хорунжий Лев Скурський. Якщо брати козаччину і до неї, то: Іван Виговський, Петро Дорошенко, Костянтин Острозький, Кость Гордієнко, Сидір Білий, Антін Головатий, Сулима, Кішка, Вишневецький, Богун, Кривоніс… Про Святослава Хороброго вже згадували, тут навіть можна здогадатися, кому відійде це ім’я. У княжі часи був і Роман Мстиславич, велич майбутню заклав. Для Волині знакова постать.
      А що казати про події 100-річної давнини? Полковник Олекса Алмазів, полковник Олександр Удовиченко, генерал-хорунжий Марко Безручко, генерал Михайло Омельянович-Павленко, Всеволод Петрів, один із засновників українського модерного війська полковник Євген Коновалець… і так далі.. далі.. далі.
      В підсумку: попросіть Вашого командира, коли прийде на узгодження зі штабу папір про нагородження підрозділу, читати цей папір уважно. Пропозиції не порожня балаканина, а вже продумані і зважені варіанти. Якщо є питання – питайте. Відповіді будуть надані. І не поспішайте. Байдуже нагородять ваш підрозділ зараз, чи через рік. Головне, що це ім’я буде надовго. Воно впливатиме на нову емблему підрозділу. Так, їх також будуть приводити до ладу. Все серйозно і глибинно.

Константин Машовец

Диалоги с "нулей"
Книга вторая
"Антиснайпер или кастрация по-Донецки"
(отрывок)

Спойлер:

Мурлокотан Паштетофф-сосискин

facebook.com

Делается это понятно для чего — парадигма всего украинского уже давно строится вокруг идеи того, что украинская культура всегда шла от противного, противостоя угнетению.
Между тем, вплоть до Расстрелянного Возрождения (спорное название, на самом деле, — возродиться может только то, что умирало) средний украинский автор чувствовал себя вполне комфортно в том обществе, в котором он жил, чаще всего был представителем бомонда и почти никогда не нуждался в деньгах. Многие авторы жили только на гонорары, заработанные на издании своих произведений.
Я это к чему — эти люди были популярны и, что более важно, коммерчески успешны. Говоря о центральной теме украинского произведения — селе, мы часто забываем, что жителям села было абсолютно неинтересно читать о самих себе. Это писалось именно и исключительно для мещан. Парадигма «вечной борьбы» писателей с властью упускает этот момент, оттого она очень нестабильна, и люди, мыслящие ей, предпочитают не замечать определённые вещи, например то, что Франко был социалистом. Но это только полбеды.
Говоря больше об общественной деятельности писателей, чем об их творчестве, эта парадигма превращает в памфлеты даже те произведения, которые являются чистым художеством, например Коцюбинского или Тычину. Тем самым, получая изначально неправильные вводные данные, как нужно читать любого украинского автора, человек не может сполна им насладиться. Вместо смакования авторского слога, владения языком, меткости метафор и погружения в сюжет, люди ищут между строками мысли о том, как журиться Украина. Это приводит к тому, что ничтожно малый процент может выйти за рамки этой парадигмы. Но даже это не самое страшное.
Самое большое преступление, которое совершает преподавание украинской литературы — это заметание всех под одну гребёнку, причём крайне топорно, путем подавания самых «идеологически правильных» или нейтральных вещей, которые можно подвести под общий знаменатель. На самом деле, каждый автор — это прежде всего автор, а уже потом украинец. Автор, который имеет свой стиль, который вдохновляется и разочаровывается в разных идеях, который экспериментирует и ошибается. И он тем более не выбирает эпоху, в которой жить. Наша же парадигма в принципе предпочитает игнорировать одну из наиболее интересных эпох — советскую, когда появлялись невероятно интересные и нетипичные для нашей литературы вещи.
Вот несколько маленьких гайдов, как, мне кажется, презентовать определённых авторов. Следует сказать, что КАЖДЫЙ из них строго на любителя.
Шевченко — это подлинный гений и вундеркинд своей эпохи, который юношей был приглашён в высший свет и приобрёл огромную популярность. Его произведения — это огромные, на грани летописи и сказки, повествования о храбрых воинах, для которых рутина с жизнью вообще не совместима. Чистейшей воды этнотранс, где действие — ничто, а Сцена, расположение героев, их диалоги, мысли, магия земли, к которой они привязаны, — это всё. Его образы очень архетипны исключительно для Украины, оттого это выглядит как практически религиозная пропаганда украинства как символа свободы, решительности и воинственности.
Коцюбинский — это, своего рода «концентрат» Шевченко, где визуальное и психологическое возведено в абсолют. Его даже просто читать — уже ошибка, тут только полное погружение, а действия персонажей это всего лишь повод постоянно менять невероятно детализированные картины и психологические состояния. Параллель с музыкой — этно-даунтемпо.
Семенко — «я Сонцекрова хочу й крові Сонця». Идеальное владение языком и идеально ритмичные структуры, огромное количество аллитераций, звукоподражаний и сложное рифмование. Читать исключительно вслух, поскольку ему было настолько тесно в рамках языка, что для создания единой ритмичной песни он использовал просто выкрики и новые слова. Каждый его стих — это манифест и лозунг, стремление вперёд. Параллель — Пауэр метал, рапсодия.
Бердник — фантаст в самом фантастическом смысле этого слова, кажется, что язык — это единственное, что держит его на этой земле. Здесь действие, Герой, Выбор, Решение — это то, что держит до конца книги. Он не даёт отдохнуть ни на секунду, а владение языком практически совершенно. Параллель — арт-рок.
Франко — здесь тоже на первом месте Действие, Идея, Герой, идущий сквозь преграды, ломающий стены, рушащий скалы. Никто даже на секунду не сомневается что то, что он делает правильно, ведь старый мир прогнил, и только от каждого человека в отдельности зависит его будущее. Параллель — рок-опера.
Каждый из этих людей прежде всего творец, а уже потом носитель идеи. Не забывайте об этом и наслаждайтесь именно творчеством, а не идеей. Идеи скучны, а творчество прекрасно.

Zerg •  
Не офф-топ, но спин-офф.
Был сегодня на Крещатике - на выставке техники.
Молодцы организаторы, молодцы. Пять дней показывать всем желающим нашу технику, которая защищает нас - это круто. Рядом с каждой единицей техники - военные, которые рассказывают о технике, учат ею пользоваться (при мне малышне показывали как пользоваться Рапирой). Малышня и взрослые лазят по технике и фоткаются с ней. Люди подходят и благодарят военных за их службу.
Ощущение приобщённости к чему-то огромному витает в воздухе.

MaleFactor пишет:У меня временно сдох провайдер, а с телефона не видно - Яло уже Эксперт? Форумные ники, гляньте там плиз. И если да, то СРОЧНО НЕСИТЕ ХОЛОДЕЦ!)))

Кантілєна пишет:
Не хвилюйся. Яло холодець залишила на завтра.   Бо вона ще не експерт, як ти розумієш.

Масёк пишет:Та то необязательно, Привет, Лялечка! Я забегался опять... 

Яло, привет, я не болею.... ну чуть чего-то не так -этими днями было холодено, промок, промерз...сегодня отогревались-нежились дома. .

ЕНовости Крымнаша за сегодня, кто захочет
https://crimeaua1.wordpress.com/2017/08/25/novosti-kryimnasha-vyipusk-1012-za-25-08-2017-agoniya-stranyi-skrep-i-duhovnosti/

    Солдаты НАТО в Киеве — это гениальный ход! Рашисты унижены и понимают, что Украина для них потеряна навсегда. Севастопольские пропагандоны перепечатали российского ватного аналитика, бьющегося в истерике: “Украина встречает 26-ю годовщину независимости парадом войск США на Крещатике и ударным строительством базы НАТО под Одессой. А ведь ещё 3 года назад о её распаде кричал каждый утюг. Но само ничего не случается. Политикам и гражданам рф, согласившимся на ампутацию Украины, пора осознать цену такого выбора. Он ставит крест на всей предшествующей истории россии. Украина — это не Эстония и не Таджикистан. Украина, даже если кто-то не отдаёт себе в этом отчёт, это часть исторической россии — причем её «хартлэнд», место, откуда пошла земля русская. Это день, когда «матерь городов русских» внезапно оказалась за границей, став столицей чужого и с каждым годом всё более враждебного государства. «Бывшая Украина» проявляет удивительное упрямство в вопросе выполнения минских соглашений — хотя с самого начала было понятно, что ДНР и ЛНР на российских условиях нужны Киеву в своём составе как зайцу пятая нога. «Нормандский» процесс стал своеобразной ловушкой вовсе не для Украины, а для россии. «Отдельные районы», которые должны были стать головной болью и ношей Украины, на практике пополнили, пусть и негласно, длинный список дотационных регионов рф. И выхода из этой патовой ситуации не видно” https://twitter.com/CrimeaUA1/status/900816375370969088 (скрин и ссылка на полную статью в комментариях).

Лялька пишет:
Привет, Яло!   Спасибо за видео, я часто слушаю Сотника он всегда делает смелые заявления против Пуйла, называет все своими именами, называя войну войной развязанную Россией против Украины, против аннексии украинских территорий ну и вообще - хороший парень. 

Лялька пишет:Всем привет! Хороших выходных!    Думаю сегодня попробуем холодец

Масёк пишет:

Лялька пишет:Яло, привет! Я уже побывала за столиком! С экспертом тебя еще раз!

MaleFactor пишет:Нашла в сети)