Про велику мету, олігархів, майбутню команду та влоги Зеленського
– Чи правда, що після якогось невдалого конкурсу на початку шляху в "Океані Ельзи" була домовленість, що група не бере участі в різного роду змаганнях?
– Правда.
– Тут напрошується алюзія, що десь за таким принципом ви не пішли і в президенти – щоб цю конкуренцію не витримувати?
– (Холодно після паузи) А що мірилом успіху в кінці кінців є?
– Кінцева мета походу в президенти – стати президентом.
– Якщо б нашою кінцевою метою було виграти в конкурсах, то, мабуть, знайшлися б конкурси, в яких би ми виграли (усміхається).
– А зараз яка ваша кінцева мета?
– Вона ніколи не змінювалася, і я про це багато разів казав.
Моя мета – це зміни в країні, справжні зміни. Я свідомо додаю епітет "справжні". Я ніколи не кажу просто слово "зміни", бо, на жаль, це слово стало просто словом. Я ж говорю про ті зміни, які можна порухати руками, поміряти цифрами, відчути на вулиці.
Сьогодні справедливість для людей стала словом, яке вони сприймають як гумор. Запитайте людей, чи вірять вони в те, що у нас є справедливість? Вони вам розсміються в очі. Я про це писав у статті, яка вийшла на "Українській правді". Це те, що мене дуже непокоїть.
В економіці немає рівних правил. Політична культура перебуває в абсолютно архаїчному стані. І всі ці речі потребують справжніх змін. Це має бути по-іншому, ніж зараз.
За 27 років я цих справжніх змін за великим рахунком не бачу. Потрібно швидше рухатися, потрібно зняти ручне гальмо в машині і їхати швидше. Якраз в цьому і є моя мета. Цим і викликане моє бажання долучитися до політики.
Мене не цікавлять посади, не цікавить, ким я стану. Мене не цікавило в музиці, чи ми виграємо конкурс "Перлини сезону" чи "Євробачення".
Мене навіть ніколи не цікавило, чи зберемо ми "Олімпійський". Це хороший побічний ефект. Але тільки коли ти прагнеш до великої мети.
Вакарчук: "У нас є ті виборці, які у нас є. Треба з повагою ставитися до них. Я – не політтехнолог і не хочу ним бути"
– Давайте тоді про побічний ефект. Дуже багато політиків з різних таборів очікували від вас, що 24 серпня ви вийдете на сцену і скажете "я йду в президенти". Для себе ви такий варіант розглядали?
– Це фантазії інших людей. Такого варіанту для себе я не розглядав і жодного разу всерйоз про таке не думав.
(Дуже серйозно) Я вважаю, що некоректно і неправильно маніпулювати глядачами і слухачами групи "Океан Ельзи", які приходять до нас на концерт. Вони прийшли послухати музику і отримати енергію, яку ми їм даємо. Я вважаю, що це було б просто морально неетично і безвідповідально, якби я приводив людей на концерт, щоб агітувати зі сцени.
– Перед концертом на Олімпійському по Києву висіло кілька білбордів з картинкою синглу "Скільки нас". Сама обкладинка цього синглу дуже нагадує виборчий бюлетень. Хіба це не був натяк на те, що на концерті щось має статися?
– Зрозумійте, люди самі підштовхують тебе до креативу. Якщо люди прагнуть щось побачити і почути, то ти стараєшся говорити з ними їхньою ж мовою.
– Тобто це був своєрідний піар-хід?
– Це не я придумав, але коли побачив ідею, яку запропонували колеги, які створювали для нас цю рекламну кампанію, я сказав: чому б і ні.
А друге, тут насправді дуже глибокий зміст – пісня називається "Скільки нас". В українській, як і в будь-якій мові, це може бути як питання, так і ствердження. Чи ставимо ми в кінці знак оклику, чи ставимо ми в кінці знак питання – це вибір кожного.
Якщо ми кажемо "Скільки нас?" – це значить, що ми не знаємо скільки нас, і сумніваємося, багато нас чи мало. А коли ми стверджуємо "Скільки нас!" – ми точно знаємо, що нас багато, ми кажемо: "Дивіться, скільки нас багато".
Тому це вибір кожної людини: як вона відноситься до майбутнього – з оптимізмом чи з песимізмом.
Для нас це було важливо, щоб люди зробили вибір. Я для себе свій вибір зробив. Він очевидний – я ставлю знак оклику.
– Коли ви бачили рейтинги, які публікувало в тому числі наше видання, закриті, відкриті, хіба ви не ставили собі запитання: а може правда піти у президенти?
– Безумовно, ставив.
– Коли ви почали про це думати?
– Я не пам'ятаю цього. В якийсь момент, коли всі навколо про це говорять, ти починаєш про це задумуватися.
Самі по собі рейтинги чи якісь прогнози політологів щодо мого імені мене ніколи не цікавили. Для мене ідея йти на вибори, будь-які – президентські чи парламентські, є всього-на-всього стратегією у тій великій меті справжніх змін, про які я вам говорю.
Я прийняв для себе відповідальне рішення, я про нього чітко заявив. Взагалі, вважаю, що коли йде мова про посаду президента, то насправді це йде мова про долю мільйонів людей.
Ставити власні політичні чи в принципі людські амбіції вище за долю мільйонів людей – це безвідповідально. Я – людина відповідальна.
– Але думаю, що ви точно з кимось радилися. Хто були ті люди, до яких ви дослухалися?
– За цей рік неодноразово спілкувався з величезною кількістю людей з політики, з професорами, зі своїми знайомими, близькими, друзями. Я всім їм дуже вдячний за це спілкування, за цей неоціненний досвід, тому що він зробив мене досвідченішим, сильнішим і мудрішим.
– Ми нещодавно записували інтерв'ю з Володимиром Зеленським. Він розповідав, що актори "95 кварталу" підштовхували його піти в президенти. Як музиканти "Океану Ельзи" ставилися до ваших політичних рейтингів?
– Ми не обговорювали це.
– І ніхто не хотів обговорити ваше можливе політичне майбутнє?
– Ми обговорювали мою можливу політичну кар'єру, але ми ніколи не обговорювали рейтинги і мій можливий похід в президенти. Група "Океан Ельзи", ті з них, хто є громадяни України – справжні патріоти України, а двоє наших сербських друзів щиро хочуть, щоб в Україні все було якомога краще.
Вони добре знають мою позицію, що якщо я вирішу, що якийсь шлях буде так чи інакше ефективним, я знаю, що вони завжди мене підтримають.
Ми обговорюємо зміни в країні. Ми, як і всі звичайні українці, думаємо, що можна було б зробити. Вони знають про мої бажання діяти різними методами.
Я розмовляв з різними людьми на різні теми, але рішення завжди приймаю сам. І немає людей, які би могли порадити мені прийняти те чи інше рішення.
Коли я спілкуюся, наприклад, з вами, то з радістю готовий почути вашу думку, як має рухатися далі країна. Але я ніколи не поставлю питання: "Як ви думаєте, треба мені чи не треба йти в президенти?".
– Віктор Пінчук якось намагався стимулювати вас, щоб ви пішли на президентські вибори?
– (З посмішкою, але роздратовано) Звідки взагалі у вас ця байка?
– От ми хочемо у вас запитати, чому впливові люди дуже часто пов'язують вас з Пінчуком?
– Чому ви мене питаєте? Я ж не є джерелом цих чуток. Це як мінімум по-людськи несправедливо, а як максимум по-журналістськи непрофесійно задавати мені питання, якщо я не є джерелом цих чуток і жодного разу не дав жодного приводу так думати.
– Які у вас відносини з Пінчуком?
– Ніяких.
– Але ми бачили вас цього року на форумі YES, який організовує Пінчук.
– І я вас бачив. Які у вас відносини?
– Як і з усіма іншими олігархами.
– І в мене так само – як з усіма іншими олігархами.
– На відміну від вас ми не виступали на сцені, де виступали Порошенко, Гриценко, Тимошенко. Нащо ви виступали з промовою на YES?
– Мене YES запрошує не перший рік. Я вважаю, що це важливий майданчик для того, щоб обговорювати різні теми, ставити питання, пов'язані з Україною і відносинами у світі.
Туди приїжджає величезна кількість цікавих, розумних, впливових людей. І я дуже радий, що є такий майданчик. Якщо є можливість там виступити, коли мені є що сказати, я обов'язково це роблю.
Я скористався цього разу виступом для того, щоб показати, що стара політична культура має піти в минуле.
Саме про це я там говорив. Жодних відносин з жодним українським олігархом я не маю і мати не буду. Це проти моїх принципів. Давайте на цьому поставимо крапку.
Вакарчук: "Я би якраз хотів, щоб з нами були люди, які хочуть революції в головах"
– У попередньому інтерв'ю Сергію Рахманіну ви розповідали, що у вас уже є команда.
– Так.
– Команда людей, процитуємо, "які в тому числі зараз перебувають на високих посадах при владі". Ви можете назвати, хто конкретно ці люди?
– Сьогодні – ні, зараз йде виборчий процес, я думаю, що це було б недоречно і передчасно. Але в свій час я обов'язково всіх назву.
– Тоді до чого ваша команда зараз готується? Вони готуються до парламентських виборів?
– Ця опція теж на столі.
– Які інші опції?
– Давайте обмежимося цією, щоб вам було цікавіше.
– Ще до Нового року ви зустрічалися в цьому ж офісі з великою кількістю політиків та громадських активістів. Деякі наші спільні знайомі розповідали про зустрічі з вами. Вони скаржилися, що не почули від вас конкретики, для чого вони приходили. Чи ви закликаєте їх піти на парламентські вибори, чи ні, і взагалі навіщо вони приходили? Для чого ви проводили ці зустрічі?
– Вони хотіли зустрітися.
– Це не ви хотіли зустрітися?
– Ні, в основному не я. У мене питання: що їм було потрібно від цих зустрічей? І що хотіли вони від мене почути? Якщо метою є конкретика з приводу їхніх майбутніх політичних кар'єр, тоді питання – невже за цим нічого іншого не стоїть? Тоді це вже питання не до мене, а до них.
– Ви не боїтеся, що ви можете привести до влади справді хороших і розумних людей, які вміють критикувати і говорити іншим, хто що має робити. Але водночас якщо вони самі прийдуть у владу, то не знатимуть, що їм там робити? Вони можуть бути не готовими до політичної реальності, коли треба йти і домовлятися в тому числі з тими людьми, які тобі не подобаються.
– Це абсолютна правда. Я думаю, що всі, хто готуються до походу в політику, мають усвідомлювати, що тільки в кіно буває, що зміни можливі за один день помахом чарівної палички.
– У нас з вами є спільні знайомі політики, які думали, що все буде дуже легко.
– Моя мета – привести до влади професіоналів, для яких державні інтереси і справедливість – понад усе.
Слово "професіонал" є багатогранним. Це не тільки людина, яка розбирається в сфері права, економіки, оборони або соціальної політики. Хоча це дуже важливо, і я думаю, що саме професіоналів нам у парламенті і в державній владі не вистачає.
Але професіоналізм – це в тому числі хороші менеджерські якості, це в тому числі вміння будувати свою маленьку команду для виконання конкретних обов'язків, це вміння спілкуватися з іншими людьми, це вміння прораховувати наперед.
Але в основі цього все одно стоять принципи і велика мета. Мені здається, що якщо є велика мета і принципи, то буде легше стояти на ногах, коли тебе збиває політичним вітром.
Я не кажу, що зараз при владі немає людей, які не знають, що і як треба робити. Вони є, і їм треба подякувати. Треба віддати належне, що багато хто займається реформами просто сьогодні.
Більше того, я в принципі проти навішування ярликів по іменах – от це поганий політик, а це хороший політик, от цей зробив щось, а цей нічого не зробив.
Але зараз мало сказати: "Я – порядний, не краду, я чесний". Потрібно при цьому ще вміти показати результат. Тут без команди не обійтися.
Зважаючи на свій досвід, я не вірю, що можна щось змінити в українській політиці поодиноко. Саме тому надійна, сильна, перевірена в боях команда і наявність політичного досвіду для мене є необхідною умовою для успіху будь-якого політика в майбутньому країни, що б він не обіцяв.
– Як ви зараз цю команду збираєте?
– Якби я вам розказав в 1995 році, яким чином я хочу створити конкретно альбом "Суперсиметрія" чи альбом "Земля", я би вам сказав, що ще не знаю, але я обов'язково створю.
Це складний і багатогранний процес, але основним є принципи, за яких ми об'єднуємося. Їх декілька, вони дуже прості.
(Запалюється) Перше – це взагалі наявність принципів. Це коли знаєш, що ця людина ніколи не зробить не так і завжди поступить так. Що в її історії ніколи не було такого, що сьогодні вона була одним, а завтра раптом стала іншим.
Друге – коли державні інтереси є важливіші, ніж політична кон'юнктура і власні політичні амбіції. Не варто жертвувати завжди політичними амбіціями, але не можна ставити це вище, ніж загальну мету. Деколи треба наступати на горло своїм амбіціям.
Вакарчук: "Я пишаюся тим, що я в Україні можу чесною працею заробити гроші, за які мені не соромно, яких не треба приховувати, з яких можу платити податки"
Третє – це коли ти пояснюєш те, що ти робиш, зрозумілими, простими словам, в яких є логіка. Тобто будь-яку позицію, за яку ти виступаєш, будь-яку реформу чи будь-яку ідею, яку ти відстоюєш, ти повинен пояснити звичайним людям простими словами – чому це важливо і чим це змінить життя в країні.
Це не може бути така річ, яку вам написав політтехнолог і сказав, що так треба говорити, тому що це подобається людям. Ти маєш навчитися і бути готовим говорити те, що не подобається людям, але якщо ти в цьому впевнений, ти розказуєш.
Наприклад, ти виступаєш за відкритий ринок землі, ти пояснюєш, чому він потрібен. Наприклад, я виступаю і готовий стояти за свою позицію до кінця. Я готовий стояти за свою позицію про відкриті списки на парламентських виборах. Я знаю, чому це краще, ніж те, що є зараз.
Я знаю, чому важливо судову систему оновлювати не просто на словах, а на ділі, і що інструментом мусить бути зміна номінаційних структур. Ви не можете оновити судову систему, якщо ті, хто її оновлюють, самі є частиною старої судової системи.
І нарешті четверте – кадровий принцип. Не можна приводити в команду людей по принципу, що вони просто надійні і перевірені знайомі. Не можна приводити людей по принципу, що вони з твого регіону чи ти з ними працював до цього.
Велике вміння успішних політиків в усьому світі – це делегувати і повноваження, і відповідальність, розуміючи, що не все залежить від тебе, що є люди, яких ти, можливо, до кінця не знаєш, але впевнений у їхніх принципах.
От на таких принципах ми і збираємо навколо нас людей.
– Яка ваша безпосередня роль у цьому процесі? Ви готові перейти у політичну площину, стати політиком? Чи ви будете збоку спостерігати?
– Мої політичні амбіції не мають жодного значення порівняно з великою метою зміни в країні.
– Тобто ви перейдете в політику? Чи ви залишитесь музикантом?
– Я сказав те, що я сказав.
– Ми приблизно розуміємо принципи, за якими добираються люди у вашу команду. А хто мусив би за вас проголосувати? Хто ваш виборець?
– Я не є зараз учасником виборчого процесу, щоб про це думати.
– Давайте уявимо, що є інший умовний Вакарчук...
– У нас є ті виборці, які у нас є. Треба з повагою ставитися до них. Я не політтехнолог і не хочу ним бути. Не збираюся зараз розказувати, ділити виборців.
Мені важливо, щоб всі українці були більш задоволені своїм життям, ніж сьогодні.
Я хочу робити так, щоб всім стало краще. І до всіх буду звертатися – до людей в Харкові і Львові, до старших, до молодших, до людей з вищою освітою, до людей в селах, які не закінчили університетів – до всіх. Тому що це всі наші люди, які хочуть краще жити.
У кожного з них є специфічні проблеми, але в більшості вони однакові: відсутність справедливості, рівних правил для всіх і спотворена політична культура. Ці три речі потрібно змінювати. Їх можна конвертувати для кожної категорії.
Але я не хочу мислити категоріями "молодь західної України" чи "старші люди Півдня і Сходу". Я відмовляюся мислити такими категоріями.
– Але демократія – це процедура делегування народом своєї влади. Відповідно, будь-яка політична партія мусить на когось спиратися. Чи можна сказати, що підтримати вашу можливу політичну силу мали б люди помірковані, які хочуть змін еволюційним, а не революційним шляхом?
– Я думаю, що революція нам таки потрібна, але революція в головах. Я би якраз хотів, щоб з нами були люди, які хочуть революції в головах.
– Тільки в головах, а не на вулицях?
– Я люблю історію. Там є відповіді на багато питань, які нас сьогодні хвилюють. Важливість революцій у тому, що без них часто неможливі зміни. Якби не Революція Гідності чи Помаранчева революція, свідомість українців була би, на мою думку, менш придатною для тих справжніх змін.
Але сама по собі революція не вирішує питання, тому що насправді успіху досягають ті суспільства, які мають сталий розвиток.
Сталий розвиток і революція – це несумісні речі. Тому нам треба знаходити таку модель, коли б політичних революцій у нас не відбувалось, а революція в головах відбулася якомога швидше.
Для цього потрібні декілька шляхів. Вибори, просвітницька діяльність, освітня діяльність, роз'яснювальна робота, власний приклад.
Подивіться, все частіше ми чуємо голоси людей мистецтва, письменників, акторів. Це тільки на перший погляд здається, що воно не впливає напряму на політику.
Впливає. Просто результат неможливо поміряти на сервері ЦВК зразу.
Ми можемо багато говорити, що поки що українці не відчувають змін у кишенях, але спочатку в головах зміниться, а потім почнуться зміни в кишенях. От мій основний посил.
– В 2016 році, коли ваше ім'я з'явилося в рейтингах, вас підтримувало 15% людей. В останньому рейтингу, який вийшов до того, як ви сказали, що не підете у президенти, таких виборців лишилося 2,6%...
– Я вже казав, що мене не цікавлять рейтинги.
– Але людей, які стоять за цими відсотками, цікавили ви. А тепер вони поступово розійшлися шукати, кому делегувати свою владу. Ви не думаєте, що ви їх зрадили?
– Це питання до них, а не до мене.
– Не може бути демократії, де ви не шукаєте собі підтримки.
– Я ж ніколи не заявляв, що я збираюся йти на президентські вибори.
– Але ви ніколи і не казали, що не йдете. От у чому проблема.
– Так, але ви від мене хочете почути відповідь так, ніби я збирався (посміхається). А я вам розказую, що влада мене не цікавила, я розглядав різні можливості. Коли я зробив свій вибір, я його зробив.
– Є два види популізму. Один – коли ти обіцяєш щось нереальне: знизити ціну на газ в чотири рази. А інший – коли ти обіцяєш щось реальне, реальні зміни, але дорогою передумуєш. "Ай, ні, не піду"...
– (Холодно і твердо) Я нікому нічого не обіцяв.
Вакарчук: "Для мене інтереси держави і інтереси України завжди були на першому місці"
– Якщо ви тоді, коли з'явилися ці рейтинги, не думали йти в президенти, чому ви про це не сказали одразу? А якщо думали іти, то чому в підсумку не пішли? Між чим і чим ви обирали?
– Зрозумійте, це історія не про мене. Це про те, як зробити життя людей кращим, і про те, щоб справжні зміни в країні настали. У результаті для мене більш ефективним на даному етапі виявився той шлях, який я вибрав зараз.
– На одній із зустрічей зі студентами ви сказали, що президент – це не роль у кіно. Зрозуміло, кого ви мали на увазі. Ми не хочемо втягувати вас у якісь конфлікти, але ми зараз бачимо рівень підтримки Зеленського. Коли ви бачили свіжу соціологію, то не задумувалися, що це фактично частина ваших потенційних голосів, і тим, що ви не пішли в політику, фактично допомагаєте Зеленському?
– Я думаю, що ставлення до тих чи інших кандидатів у президенти – це питання до виборців. Моя задача зробити так, щоб виборець зробив свій вибір максимально відповідально і виважено.
– Чи пропонував вам Зеленський об'єднати зусилля і разом піти на вибори? Умовно кажучи, я йду на президентські вибори, а ми разом з тобою йдемо на парламентські. Або якось по-іншому?
– Ні. Я з ним не спілкувався вже декілька років.
– До речі, дивитеся його відеоблоги?
– Я маю багато інших справ у своєму житті.
– Ви знаєте Юлію Тимошенко і Петра Порошенка ще з помаранчевих часів...
– ...не так добре, як вам здається. Ви перебільшуєте моє знання про різних людей. З більшістю кандидатів у президенти, які зараз є, я знайомий або ледве-ледве, або взагалі не знайомий.
– Коли ви зустрічаєтеся з Тимошенко, про що ви з нею можете говорити?
– Я не бачив її роки чотири.
– Ви ж бачили її на Ялтинській конференції.
– Я сказав: "Добрий день", вона відповіла: "Добрий день".
– Юлія Володимирівна дуже уважно слухала ваш виступ. Що ви тоді відчували? Тимошенко сиділа просто в першому ряду...
– Сказати чесно? Я не бачив, що вона там сиділа.
– У грудні Порошенко запросив вас на зустріч до Адміністрації президента. Крім виборчої реформи, що ще ви тоді обговорювали?
– Фактично більше нічого. Більшість речей стосувалися в загальному ситуації в країні, важливих справ, які зроблені, мають бути зроблені і будуть зроблені.
99% стосувалося того, як зробити справжні зміни в країні. З моєї точки зору, це була основна мета.
– Зрозуміло, чому ви туди пішли, але для чого Порошенко вас покликав?
– Це питання до нього.
– Вам не здалося, що на зустрічі він вас до чогось схиляв?
– Я не обговорюю кандидатів у президенти України.
Про зібрані стадіони, виступ у Кремлі та як побороти зіркову хворобу
– У вас майже 100% впізнаваності. Як вам вдається уникати зіркової хвороби, коли тебе всі навколо знають? Думаю, коли були молодший, то у вас точно була така проблема.
– (Дещо ніяковіє, але швидко опановує себе) Була. Ви правильно все розумієте. Зіркова хвороба – це така сама хвороба, як і всі інші. Єдиний спосіб мати від неї імунітет – це перехворіти і потім мати імунітет та вакцину на все життя.
Вакарчук: "Моя задача зробити так, щоб виборець зробив свій вибір максимально відповідально і виважено"
– Як ви боролися із зірковою хворобою?
– Перше – це надійні люди, які тебе оточують навколо. Тобто друзі, близькі, яким ти довіряєш, які можуть сказати: "Ти себе дивно поводиш, так не роби".
Друге – це час. В "Океану Ельзи" не було раптового сплеску, коли ми прокидалися в один день знаменитими. Коли вгору йдеш поступово, то рівень кисню ніби зменшується, але ти поступово до цього звикаєш. Гірської хвороби в тебе швидко не виникне.
А третє – треба розвивати свій внутрішній світ. Дуже допомагає спілкування з цікавими людьми, читання книжок, подорожі. Чим ширше ти бачиш світ, тим менше ти зациклюєшся на собі. Тим менше ти зациклюєшся на своїй значущості, на своїй важливості.
Це якимось чином пояснює моє відношення до того, що останні рік-два відбувалося навколо мене. Я звик до того, що не в цифрах щастя і не в короткостроковому хайпі.
Я знаю, що життя довге. Що якщо ти йдеш до своєї мети, якщо ти вірний своїм принципам, то ти вийдеш з будь-яких ситуацій і в кінці кінців отримаєш те, чого ти хочеш або принаймні наблизишся до цього.
– Хто вам сказав: "Стоп, Славік, у тебе зіркова хвороба"?
– Ніхто не говорив. Фрази "Стоп, у тебе зіркова хвороба" я не чув. Але я бачив по реакції людей...
– Відверталися?
– Я не дожив до тієї ситуації, коли люди відверталися. Я, слава Богу, відчуваю людей і бачу, що може бути в той чи інший момент. Але я зробив декілька в своєму житті кроків, за які мені соромно.
За більшість з них я вже вибачився і зробив все можливе, щоб нівелювати наслідки тих кроків. Але є й такі, які до сих пір мене трошки мучать.
– Ми бачимо, чим ви зараз зайняті, але не розуміємо, чим зараз займаються інші учасники "Океану Ельзи"?
– Зараз в студії мене чекає група "Океан Ельзи". Ми займаємося музикою, придумуємо нові пісні. От зараз прямо звідси я туди піду.
– Ви тричі зібрали "Олімпійський". Скільки ви заробили за останній концерт?
– Я не бачу змісту про це говорити, тому що це не тема для нашої розмови. Але якщо чесно, то цифри в буквальному сенсі я й не пам'ятаю. Тут велика кількість шоу, оренда самого стадіону. Ви не уявляєте, скільки коштує...
– Ви ж не зайшли в мінус?
– Ні, ми заробляємо гроші. Я пишаюся тим, що я в Україні можу чесною працею заробити гроші, за які мені не соромно, яких не треба приховувати, з яких можу платити податки.
– Після Революції Гідності ви фактично втратили російський ринок. Як цей фактор вдарив по кишені?
– У нас було дуже багато концертів у Росії, це всі знають. Але оскільки Росія сама по собі велика і там було багато міст, куди ти їздив, то це суттєва втрата ринку.
Але, по-перше, ми зрозуміли, що у нас звільнилося більше часу і ми почали їздити в ті країни, в які раніше не їздили. Так ми побували, наприклад, в Австралії. Ми частіше почали бувати в Америці, з'їздили в ті міста, в які ми завжди хотіли поїхати, але не їздили через логістичні проблеми.
По-друге, ми почали робити повноцінний формат стадіонних концертів в Україні. І їх стало значно більше.
Я пам'ятаю, в березні 2014-го у цьому офісі у нас була нарада. На ній я сказав: "Нам треба забути російський ринок, можливо, назавжди". Це просто було абсолютно виважене, свідоме, відповідальне рішення.
– Ви і на корпоративи не їздите в Росію?
– (Сміється) Я подібний на такого?
– Тобто немає такої суми грошей, яка змусить "Океан Ельзи" виступити у Кремлі?
– Немає.
Розмовляли - Роман Романюк, Роман Кравець, УП.
Публикации
Математик
))